Język ukraiński — mniejszość narodowa 2021 — poziom podstawowy — Formuła 2015

Дмитро Плахта — Із Данії на велосипеді. Як і навіщо «копенгаґенізувати» українські міста?

В Асоціації велосипедистів Києва Вадим Денисенко працює координатором з національної роботи. Нинішні стосунки столиці та двоколісного він описує так: «Зараз Київ доволі повільно, але все-таки рухається в бік того, щоб стати дружнім для велосипедистів містом. Зокрема, вже розроблена концепція розвитку велоінфраструктури. Йдеться про документ, який містить системний підхід до вирішення інфраструктурних проблем. Також у цій концепції зроблено огляд необхідних змін до законодавчих і підзаконних актів на національному рівні. Отож, такий документ уже існує і зараз очікує на ухвалення депутатами міської ради. Якщо вони проголосують, то це, фактично, буде дорожня карта розвитку велоінфраструктури в Києві».

У місті наразі існує лише один повноцінний веломаршрут — «Троєщина — Європейська площа». Вадим зауважує, що є плани на побудову ще 11 таких маршрутів із різних районів міста до центру. […]

«Данська велоінфраструктура — еталон якості. Ми не можемо взяти і перекласти 60 років роботи із розвитку велосипедного транспорту на українські реалії. Однак ми можемо, наприклад, адаптувати їхні технічні стандарти організації руху велосипедистів, — відзначає громадський активіст. — А в плані велокультури Україна не має свого унікального шляху. Є світова практика: там, де з’являється безпечна для велосипедиста інфраструктура, з’являється і велосипедист. Вигоди велосипеда на короткій дистанції очевидні у порівнянні з використанням громадського чи приватного транспорту. Для прикладу, у Києві поява велосипедного маршруту на Троєщині спричинила потроєння велосипедного трафіку на цій ділянці».

Серед інших українських міст, які рухаються в напрямку покращення велоруху, Вадим Денисенко називає Івано-Франківськ. За його словами, хоча там лише 9 км інфраструктури, концентрація інноваційних рішень на них колосальна: так звані bike box (місця зупинки велосипедів перед автомобілями на світлофорах), ефективно спроектовані контрсмуги, якісні місця паркування. Також у велолідерах — Львів, лідер за кілометрами велоінфраструктури, яких майже 100 км, і Вінниця.

Якщо у містах майбутнього люди продовжуватимуть масово пересідати з автомобілів на велосипеди, то такі перспективи, без сумніву, тішать. Якщо до цього руху планують приєднатися українські міста, то працювати в цьому напрямку треба починати тут і зараз. Велосипедна столиця Європи — Копенгаґен — також не за рік будувалася.

За: Д. Плахта, «Із Данії на велосипеді», «День». Fragment według zachowanego tekstu arkusza CKE.

Слово «копенгаґенізувати» — це: А. фразеологізм; Б. архаїзм; В. авторський неологізм; Г. запозичення.

Дмитро Плахта — Із Данії на велосипеді. Як і навіщо «копенгаґенізувати» українські міста?

В Асоціації велосипедистів Києва Вадим Денисенко працює координатором з національної роботи. Нинішні стосунки столиці та двоколісного він описує так: «Зараз Київ доволі повільно, але все-таки рухається в бік того, щоб стати дружнім для велосипедистів містом. Зокрема, вже розроблена концепція розвитку велоінфраструктури. Йдеться про документ, який містить системний підхід до вирішення інфраструктурних проблем. Також у цій концепції зроблено огляд необхідних змін до законодавчих і підзаконних актів на національному рівні. Отож, такий документ уже існує і зараз очікує на ухвалення депутатами міської ради. Якщо вони проголосують, то це, фактично, буде дорожня карта розвитку велоінфраструктури в Києві».

У місті наразі існує лише один повноцінний веломаршрут — «Троєщина — Європейська площа». Вадим зауважує, що є плани на побудову ще 11 таких маршрутів із різних районів міста до центру. […]

«Данська велоінфраструктура — еталон якості. Ми не можемо взяти і перекласти 60 років роботи із розвитку велосипедного транспорту на українські реалії. Однак ми можемо, наприклад, адаптувати їхні технічні стандарти організації руху велосипедистів, — відзначає громадський активіст. — А в плані велокультури Україна не має свого унікального шляху. Є світова практика: там, де з’являється безпечна для велосипедиста інфраструктура, з’являється і велосипедист. Вигоди велосипеда на короткій дистанції очевидні у порівнянні з використанням громадського чи приватного транспорту. Для прикладу, у Києві поява велосипедного маршруту на Троєщині спричинила потроєння велосипедного трафіку на цій ділянці».

Серед інших українських міст, які рухаються в напрямку покращення велоруху, Вадим Денисенко називає Івано-Франківськ. За його словами, хоча там лише 9 км інфраструктури, концентрація інноваційних рішень на них колосальна: так звані bike box (місця зупинки велосипедів перед автомобілями на світлофорах), ефективно спроектовані контрсмуги, якісні місця паркування. Також у велолідерах — Львів, лідер за кілометрами велоінфраструктури, яких майже 100 км, і Вінниця.

Якщо у містах майбутнього люди продовжуватимуть масово пересідати з автомобілів на велосипеди, то такі перспективи, без сумніву, тішать. Якщо до цього руху планують приєднатися українські міста, то працювати в цьому напрямку треба починати тут і зараз. Велосипедна столиця Європи — Копенгаґен — також не за рік будувалася.

За: Д. Плахта, «Із Данії на велосипеді», «День». Fragment według zachowanego tekstu arkusza CKE.

Підбери антоніми: починати, покращення, повільно, майбутнє.

Дмитро Плахта — Із Данії на велосипеді. Як і навіщо «копенгаґенізувати» українські міста?

В Асоціації велосипедистів Києва Вадим Денисенко працює координатором з національної роботи. Нинішні стосунки столиці та двоколісного він описує так: «Зараз Київ доволі повільно, але все-таки рухається в бік того, щоб стати дружнім для велосипедистів містом. Зокрема, вже розроблена концепція розвитку велоінфраструктури. Йдеться про документ, який містить системний підхід до вирішення інфраструктурних проблем. Також у цій концепції зроблено огляд необхідних змін до законодавчих і підзаконних актів на національному рівні. Отож, такий документ уже існує і зараз очікує на ухвалення депутатами міської ради. Якщо вони проголосують, то це, фактично, буде дорожня карта розвитку велоінфраструктури в Києві».

У місті наразі існує лише один повноцінний веломаршрут — «Троєщина — Європейська площа». Вадим зауважує, що є плани на побудову ще 11 таких маршрутів із різних районів міста до центру. […]

«Данська велоінфраструктура — еталон якості. Ми не можемо взяти і перекласти 60 років роботи із розвитку велосипедного транспорту на українські реалії. Однак ми можемо, наприклад, адаптувати їхні технічні стандарти організації руху велосипедистів, — відзначає громадський активіст. — А в плані велокультури Україна не має свого унікального шляху. Є світова практика: там, де з’являється безпечна для велосипедиста інфраструктура, з’являється і велосипедист. Вигоди велосипеда на короткій дистанції очевидні у порівнянні з використанням громадського чи приватного транспорту. Для прикладу, у Києві поява велосипедного маршруту на Троєщині спричинила потроєння велосипедного трафіку на цій ділянці».

Серед інших українських міст, які рухаються в напрямку покращення велоруху, Вадим Денисенко називає Івано-Франківськ. За його словами, хоча там лише 9 км інфраструктури, концентрація інноваційних рішень на них колосальна: так звані bike box (місця зупинки велосипедів перед автомобілями на світлофорах), ефективно спроектовані контрсмуги, якісні місця паркування. Також у велолідерах — Львів, лідер за кілометрами велоінфраструктури, яких майже 100 км, і Вінниця.

Якщо у містах майбутнього люди продовжуватимуть масово пересідати з автомобілів на велосипеди, то такі перспективи, без сумніву, тішать. Якщо до цього руху планують приєднатися українські міста, то працювати в цьому напрямку треба починати тут і зараз. Велосипедна столиця Європи — Копенгаґен — також не за рік будувалася.

За: Д. Плахта, «Із Данії на велосипеді», «День». Fragment według zachowanego tekstu arkusza CKE.

Доповни дефініцію словом із третього абзацу: «Мірило, зразок для порівняння з чим-небудь» — це…

Дмитро Плахта — Із Данії на велосипеді. Як і навіщо «копенгаґенізувати» українські міста?

В Асоціації велосипедистів Києва Вадим Денисенко працює координатором з національної роботи. Нинішні стосунки столиці та двоколісного він описує так: «Зараз Київ доволі повільно, але все-таки рухається в бік того, щоб стати дружнім для велосипедистів містом. Зокрема, вже розроблена концепція розвитку велоінфраструктури. Йдеться про документ, який містить системний підхід до вирішення інфраструктурних проблем. Також у цій концепції зроблено огляд необхідних змін до законодавчих і підзаконних актів на національному рівні. Отож, такий документ уже існує і зараз очікує на ухвалення депутатами міської ради. Якщо вони проголосують, то це, фактично, буде дорожня карта розвитку велоінфраструктури в Києві».

У місті наразі існує лише один повноцінний веломаршрут — «Троєщина — Європейська площа». Вадим зауважує, що є плани на побудову ще 11 таких маршрутів із різних районів міста до центру. […]

«Данська велоінфраструктура — еталон якості. Ми не можемо взяти і перекласти 60 років роботи із розвитку велосипедного транспорту на українські реалії. Однак ми можемо, наприклад, адаптувати їхні технічні стандарти організації руху велосипедистів, — відзначає громадський активіст. — А в плані велокультури Україна не має свого унікального шляху. Є світова практика: там, де з’являється безпечна для велосипедиста інфраструктура, з’являється і велосипедист. Вигоди велосипеда на короткій дистанції очевидні у порівнянні з використанням громадського чи приватного транспорту. Для прикладу, у Києві поява велосипедного маршруту на Троєщині спричинила потроєння велосипедного трафіку на цій ділянці».

Серед інших українських міст, які рухаються в напрямку покращення велоруху, Вадим Денисенко називає Івано-Франківськ. За його словами, хоча там лише 9 км інфраструктури, концентрація інноваційних рішень на них колосальна: так звані bike box (місця зупинки велосипедів перед автомобілями на світлофорах), ефективно спроектовані контрсмуги, якісні місця паркування. Також у велолідерах — Львів, лідер за кілометрами велоінфраструктури, яких майже 100 км, і Вінниця.

Якщо у містах майбутнього люди продовжуватимуть масово пересідати з автомобілів на велосипеди, то такі перспективи, без сумніву, тішать. Якщо до цього руху планують приєднатися українські міста, то працювати в цьому напрямку треба починати тут і зараз. Велосипедна столиця Європи — Копенгаґен — також не за рік будувалася.

За: Д. Плахта, «Із Данії на велосипеді», «День». Fragment według zachowanego tekstu arkusza CKE.

У якому реченні автор пише про врахування чужого досвіду? А. план Києва; Б. адаптація данських стандартів; В. відсутність унікального шляху; Г. перспективи велоруху.

Дмитро Плахта — Із Данії на велосипеді. Як і навіщо «копенгаґенізувати» українські міста?

В Асоціації велосипедистів Києва Вадим Денисенко працює координатором з національної роботи. Нинішні стосунки столиці та двоколісного він описує так: «Зараз Київ доволі повільно, але все-таки рухається в бік того, щоб стати дружнім для велосипедистів містом. Зокрема, вже розроблена концепція розвитку велоінфраструктури. Йдеться про документ, який містить системний підхід до вирішення інфраструктурних проблем. Також у цій концепції зроблено огляд необхідних змін до законодавчих і підзаконних актів на національному рівні. Отож, такий документ уже існує і зараз очікує на ухвалення депутатами міської ради. Якщо вони проголосують, то це, фактично, буде дорожня карта розвитку велоінфраструктури в Києві».

У місті наразі існує лише один повноцінний веломаршрут — «Троєщина — Європейська площа». Вадим зауважує, що є плани на побудову ще 11 таких маршрутів із різних районів міста до центру. […]

«Данська велоінфраструктура — еталон якості. Ми не можемо взяти і перекласти 60 років роботи із розвитку велосипедного транспорту на українські реалії. Однак ми можемо, наприклад, адаптувати їхні технічні стандарти організації руху велосипедистів, — відзначає громадський активіст. — А в плані велокультури Україна не має свого унікального шляху. Є світова практика: там, де з’являється безпечна для велосипедиста інфраструктура, з’являється і велосипедист. Вигоди велосипеда на короткій дистанції очевидні у порівнянні з використанням громадського чи приватного транспорту. Для прикладу, у Києві поява велосипедного маршруту на Троєщині спричинила потроєння велосипедного трафіку на цій ділянці».

Серед інших українських міст, які рухаються в напрямку покращення велоруху, Вадим Денисенко називає Івано-Франківськ. За його словами, хоча там лише 9 км інфраструктури, концентрація інноваційних рішень на них колосальна: так звані bike box (місця зупинки велосипедів перед автомобілями на світлофорах), ефективно спроектовані контрсмуги, якісні місця паркування. Також у велолідерах — Львів, лідер за кілометрами велоінфраструктури, яких майже 100 км, і Вінниця.

Якщо у містах майбутнього люди продовжуватимуть масово пересідати з автомобілів на велосипеди, то такі перспективи, без сумніву, тішать. Якщо до цього руху планують приєднатися українські міста, то працювати в цьому напрямку треба починати тут і зараз. Велосипедна столиця Європи — Копенгаґен — також не за рік будувалася.

За: Д. Плахта, «Із Данії на велосипеді», «День». Fragment według zachowanego tekstu arkusza CKE.

Поясни значення останнього речення статті про велосипедний рух.

Дмитро Плахта — Із Данії на велосипеді. Як і навіщо «копенгаґенізувати» українські міста?

В Асоціації велосипедистів Києва Вадим Денисенко працює координатором з національної роботи. Нинішні стосунки столиці та двоколісного він описує так: «Зараз Київ доволі повільно, але все-таки рухається в бік того, щоб стати дружнім для велосипедистів містом. Зокрема, вже розроблена концепція розвитку велоінфраструктури. Йдеться про документ, який містить системний підхід до вирішення інфраструктурних проблем. Також у цій концепції зроблено огляд необхідних змін до законодавчих і підзаконних актів на національному рівні. Отож, такий документ уже існує і зараз очікує на ухвалення депутатами міської ради. Якщо вони проголосують, то це, фактично, буде дорожня карта розвитку велоінфраструктури в Києві».

У місті наразі існує лише один повноцінний веломаршрут — «Троєщина — Європейська площа». Вадим зауважує, що є плани на побудову ще 11 таких маршрутів із різних районів міста до центру. […]

«Данська велоінфраструктура — еталон якості. Ми не можемо взяти і перекласти 60 років роботи із розвитку велосипедного транспорту на українські реалії. Однак ми можемо, наприклад, адаптувати їхні технічні стандарти організації руху велосипедистів, — відзначає громадський активіст. — А в плані велокультури Україна не має свого унікального шляху. Є світова практика: там, де з’являється безпечна для велосипедиста інфраструктура, з’являється і велосипедист. Вигоди велосипеда на короткій дистанції очевидні у порівнянні з використанням громадського чи приватного транспорту. Для прикладу, у Києві поява велосипедного маршруту на Троєщині спричинила потроєння велосипедного трафіку на цій ділянці».

Серед інших українських міст, які рухаються в напрямку покращення велоруху, Вадим Денисенко називає Івано-Франківськ. За його словами, хоча там лише 9 км інфраструктури, концентрація інноваційних рішень на них колосальна: так звані bike box (місця зупинки велосипедів перед автомобілями на світлофорах), ефективно спроектовані контрсмуги, якісні місця паркування. Також у велолідерах — Львів, лідер за кілометрами велоінфраструктури, яких майже 100 км, і Вінниця.

Якщо у містах майбутнього люди продовжуватимуть масово пересідати з автомобілів на велосипеди, то такі перспективи, без сумніву, тішать. Якщо до цього руху планують приєднатися українські міста, то працювати в цьому напрямку треба починати тут і зараз. Велосипедна столиця Європи — Копенгаґен — також не за рік будувалася.

За: Д. Плахта, «Із Данії на велосипеді», «День». Fragment według zachowanego tekstu arkusza CKE.

Напиши резюме статті про велосипедний рух обсягом 40–60 слів.

Саміра Аббасова
Коли тиша починає звучати – і ми її чуємо…
Як харківський жестовий театр дозволив собі вийти за межі звичного

Понад сто років у Харкові діє унікальний театр – його актори не розмовляють
і не співають. Точніше, і розмовляють, і співають, відчуваючи музику через вібрацію
підлоги, танцюючи завдяки почуттю ритму і виконуючи пісні рухами рук. Народний театр
міміки і жесту „Аріадна” ставить вистави не лише для глядачів із вадами слуху, а й для
всіх, хто чує. Для цього жестикуляція персонажів на сцені дублюється мовою дикторів,
актори виконують музичні номери і навіть танцюють. І саме цим театр вирізняється
з поміж інших труп.
Окрім харківського колективу, в Києві ось уже 50 років існує професійний театр міміки
і жесту „Райдуга”. Аналоги такої трупи в світі є лише в двох містах – Нью-Йорку та Москві.
[…]
B Харкові відбулася прем’єра сучасної вистави „Приборкання норовливої” за п’єсою
Вільяма Шекспіра. Цією виставою „Аріадна” святкувала своє сторіччя. Нагадаємо,
„Приборкання норовливої” – комедія Вільяма Шекспіра, яку було вперше опубліковано
1623 року. За сюжетом багатий італійський дворянин Баптиста Мінола хоче видати заміж
двох своїх доньок, але старша Катаріна має гострий язик і важкий характер,
а до молодшої Б’янки залицяються одразу кілька молодиків.
За словами менторки молодіжної команди театру „Аріадна” і фахівчині
з медіакомунікацій Олени Зіненко, оригінальний текст Вільяма Шекспіра було важко
передати жестовою мовою. Тому для вистави його було не лише перекладено,
а й скорочено. Емоційність вирізаних реплік актори компенсують засобами пантоміми
й мовою тіла. Тому вони грають на сцені значно експресивніше, ніж актори звичайного
театру. […]
Hайамбітніша мета трупи „Аріадна” – зняти фільм жестовою мовою. В світі
неодноразово знімали таке кіно. Воно цікаве для глядачів альтернативним поглядом на
класичний кінематограф. Приміром, 2014 року український режисер Мирослав
Слабошпицький зняв фільм „Плем’я”. За задумом автора, жестова мова в ньому
навмисне не перекладається субтитрами чи закадровим голосом. Режисер вважає, що
такі універсальні емоції, як любов або ненависть, не потребують перекладу. Олександр
говорить про зйомки фільму як про найбільшу мрію колективу: – У трупі вже є актор,

оператор за освітою, який готовий взятися за роботу. Я розумію, що це досить дорого,
але ми прагнемо розширити межі можливого. Наша творчість надихає нас і мотивує
інших мріяти, не здаватися і вперто прямувати до своєї мети.

За: C. Аббасова, Коли тиша починає звучати – і ми її чуємо… Як харківський жестовий театр дозволив
собі вийти за межі звичного, „День”, https://day.kyiv.ua

Завдання 7. (0−1)
Добери значення до наведених термінів.

1. пантомімa
2. вистава
3. драма

A. Твір, який поєднує кілька видів мистецтва: музику, живопис, літературу і т. д. для
створення єдиного, тотального, гармонійного сприйняття.
Б. П'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який
розвивається в постійній напрузі.
В. Вид сценічного мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою міміки,
жестів, пластики тіла тощо.
Г. Твір театрального мистецтва, обмежений часовим терміном з використанням
режисерського задуму, акторської гри, драматургічного твору (літературного
джерела), музики, театральних декорацій та механізмів тощо.

1 ………………, 2 ………………., 3 ………………

Добери значення до термінів: 1. пантоміма, 2. вистава, 3. драма. Definicje А–Г znajdują się poniżej.

Саміра Аббасова
Коли тиша починає звучати – і ми її чуємо…
Як харківський жестовий театр дозволив собі вийти за межі звичного

Понад сто років у Харкові діє унікальний театр – його актори не розмовляють
і не співають. Точніше, і розмовляють, і співають, відчуваючи музику через вібрацію
підлоги, танцюючи завдяки почуттю ритму і виконуючи пісні рухами рук. Народний театр
міміки і жесту „Аріадна” ставить вистави не лише для глядачів із вадами слуху, а й для
всіх, хто чує. Для цього жестикуляція персонажів на сцені дублюється мовою дикторів,
актори виконують музичні номери і навіть танцюють. І саме цим театр вирізняється
з поміж інших труп.
Окрім харківського колективу, в Києві ось уже 50 років існує професійний театр міміки
і жесту „Райдуга”. Аналоги такої трупи в світі є лише в двох містах – Нью-Йорку та Москві.
[…]
B Харкові відбулася прем’єра сучасної вистави „Приборкання норовливої” за п’єсою
Вільяма Шекспіра. Цією виставою „Аріадна” святкувала своє сторіччя. Нагадаємо,
„Приборкання норовливої” – комедія Вільяма Шекспіра, яку було вперше опубліковано
1623 року. За сюжетом багатий італійський дворянин Баптиста Мінола хоче видати заміж
двох своїх доньок, але старша Катаріна має гострий язик і важкий характер,
а до молодшої Б’янки залицяються одразу кілька молодиків.
За словами менторки молодіжної команди театру „Аріадна” і фахівчині
з медіакомунікацій Олени Зіненко, оригінальний текст Вільяма Шекспіра було важко
передати жестовою мовою. Тому для вистави його було не лише перекладено,
а й скорочено. Емоційність вирізаних реплік актори компенсують засобами пантоміми
й мовою тіла. Тому вони грають на сцені значно експресивніше, ніж актори звичайного
театру. […]
Hайамбітніша мета трупи „Аріадна” – зняти фільм жестовою мовою. В світі
неодноразово знімали таке кіно. Воно цікаве для глядачів альтернативним поглядом на
класичний кінематограф. Приміром, 2014 року український режисер Мирослав
Слабошпицький зняв фільм „Плем’я”. За задумом автора, жестова мова в ньому
навмисне не перекладається субтитрами чи закадровим голосом. Режисер вважає, що
такі універсальні емоції, як любов або ненависть, не потребують перекладу. Олександр
говорить про зйомки фільму як про найбільшу мрію колективу: – У трупі вже є актор,

оператор за освітою, який готовий взятися за роботу. Я розумію, що це досить дорого,
але ми прагнемо розширити межі можливого. Наша творчість надихає нас і мотивує
інших мріяти, не здаватися і вперто прямувати до своєї мети.

За: C. Аббасова, Коли тиша починає звучати – і ми її чуємо… Як харківський жестовий театр дозволив
собі вийти за межі звичного, „День”, https://day.kyiv.ua

Добери синоніми: персонаж, команда, мета, молодик.

Саміра Аббасова
Коли тиша починає звучати – і ми її чуємо…
Як харківський жестовий театр дозволив собі вийти за межі звичного

Понад сто років у Харкові діє унікальний театр – його актори не розмовляють
і не співають. Точніше, і розмовляють, і співають, відчуваючи музику через вібрацію
підлоги, танцюючи завдяки почуттю ритму і виконуючи пісні рухами рук. Народний театр
міміки і жесту „Аріадна” ставить вистави не лише для глядачів із вадами слуху, а й для
всіх, хто чує. Для цього жестикуляція персонажів на сцені дублюється мовою дикторів,
актори виконують музичні номери і навіть танцюють. І саме цим театр вирізняється
з поміж інших труп.
Окрім харківського колективу, в Києві ось уже 50 років існує професійний театр міміки
і жесту „Райдуга”. Аналоги такої трупи в світі є лише в двох містах – Нью-Йорку та Москві.
[…]
B Харкові відбулася прем’єра сучасної вистави „Приборкання норовливої” за п’єсою
Вільяма Шекспіра. Цією виставою „Аріадна” святкувала своє сторіччя. Нагадаємо,
„Приборкання норовливої” – комедія Вільяма Шекспіра, яку було вперше опубліковано
1623 року. За сюжетом багатий італійський дворянин Баптиста Мінола хоче видати заміж
двох своїх доньок, але старша Катаріна має гострий язик і важкий характер,
а до молодшої Б’янки залицяються одразу кілька молодиків.
За словами менторки молодіжної команди театру „Аріадна” і фахівчині
з медіакомунікацій Олени Зіненко, оригінальний текст Вільяма Шекспіра було важко
передати жестовою мовою. Тому для вистави його було не лише перекладено,
а й скорочено. Емоційність вирізаних реплік актори компенсують засобами пантоміми
й мовою тіла. Тому вони грають на сцені значно експресивніше, ніж актори звичайного
театру. […]
Hайамбітніша мета трупи „Аріадна” – зняти фільм жестовою мовою. В світі
неодноразово знімали таке кіно. Воно цікаве для глядачів альтернативним поглядом на
класичний кінематограф. Приміром, 2014 року український режисер Мирослав
Слабошпицький зняв фільм „Плем’я”. За задумом автора, жестова мова в ньому
навмисне не перекладається субтитрами чи закадровим голосом. Режисер вважає, що
такі універсальні емоції, як любов або ненависть, не потребують перекладу. Олександр
говорить про зйомки фільму як про найбільшу мрію колективу: – У трупі вже є актор,

оператор за освітою, який готовий взятися за роботу. Я розумію, що це досить дорого,
але ми прагнемо розширити межі можливого. Наша творчість надихає нас і мотивує
інших мріяти, не здаватися і вперто прямувати до своєї мети.

За: C. Аббасова, Коли тиша починає звучати – і ми її чуємо… Як харківський жестовий театр дозволив
собі вийти за межі звичного, „День”, https://day.kyiv.ua

Запиши дві риси театру міміки і жесту за текстом.

Вибери одну з двох тем і напиши українською мовою не менш ніж 250 слів. Обидва тексти подано нижче.