Język ukraiński — mniejszość narodowa 2022 — poziom rozszerzony — Formuła 2015

Autorskie modele — wybierz tylko jeden temat (nie są pracami CKE).

TEMAT 1 — WYPOWIEDŹ ARGUMENTACYJNA

Батьківщина, яку можна побачити й доглядати

У фрагменті есею Тараса Прохаська «Ніколи не обнімаю дерев» порушено проблему того, з чого народжуються відчуття батьківщини та справжній патріотизм. Автор не починає з державних символів або гучних декларацій. Він згадує конкретні дерева на рідній горі, їхню форму, історію, користь і місце в пам’яті. На мою думку, такий погляд переконує: любов до країни стає змістовною тоді, коли людина знає свою малу батьківщину, бачить її неповторність і бере відповідальність за збереження живого світу та культурної пам’яті.

Прохасько називає дерева «найгучнішим втіленням батьківщини». Липа, каштан, береза, ренета чи старі сливи не є взаємозамінними декораціями. Кожне дерево має власну історію, пов’язану з родиною, працею, дитячою грою або зміною поколінь. Автор підкреслює, що любов прямо пропорційна знанням. Отже, патріотизм не може обмежитися почуттям: він потребує уважності до назв, місцевих історій, природних процесів і людей, які жили тут раніше.

Подібне бачення рідного простору з’являється у вірші Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати». Образ України створюють не абстрактні поняття, а вечірній сад, хрущі, плугатарі, родина біля хати й пісня дівчат. Гармонія природи та людського життя робить простий пейзаж знаком дому. Читач відчуває близькість батьківщини, бо може уявити її звук, запах і щоденний ритм. Як і в Прохаська, рослини зберігають не тільки красу, а й спосіб спільного життя.

В «Зачарованій Десні» Олександра Довженка мала батьківщина також відновлюється через пам’ять дитинства. Річка, город, сінокіс і постаті родичів формують особистість оповідача. Він не ідеалізує всього побаченого: у спогадах є тяжка праця, конфлікти й людські слабкості. Проте любов не зникає через правду. Навпаки, уважне бачення складності рідного світу відрізняє живу пам’ять від красивого, але порожнього гасла.

Ще один важливий контекст дає «Лісова пісня» Лесі Українки. Ліс у драмі-феєрії має власні голоси й закони, а людина відповідає за спосіб співіснування з ним. Лукаш здатний почути музику природи, але побутовий егоїзм і прагнення користі руйнують його зв’язок із Мавкою. Твір нагадує, що захоплення краєвидом не є достатнім. Любов до місця перевіряється ставленням до живих істот і здатністю не перетворювати все на ресурс.

Водночас конкретна прив’язаність не повинна вести до зневаги чужої батьківщини. Прохасько пише, що розуміє значення «чиєїсь буковинки». Пізнавши власні дерева, людина легше визнає, що інший має таку саму цінну липу, річку чи сад. Тому зрілий патріотизм не потребує ворожості: він починається з відповідальності за своє і відкриває шлях до поваги чужого.

Отже, батьківщина існує не лише на карті. Вона втілюється в ландшафті, мові, родинній пам’яті та щоденній турботі. Шевченківський сад, Довженкова Десна, ліс Лесі Українки й дерева Прохаська показують різні форми цього зв’язку. Патріотизм стає переконливим не тоді, коли про нього голосно говорять, а тоді, коли людина вміє впізнати, зрозуміти й захистити те, що дає їй відчуття дому.

TEMAT 2 — INTERPRETACJA PORÓWNAWCZA

Два шляхи до поезії: захоплення і пам’ять

У «Баладі про соняшник» Івана Драча та вірші Григорія Чубая «Березень» осмислюється мить, коли людина стає поетом. Обидва автори пов’язують народження творчості з природою і раптовою зміною звичного бачення. Проте Драч показує яскраве, майже дитяче відкриття поезії як сонця, а Чубай — тихе усвідомлення минущості біля весняного вогню. У першому тексті переважає захоплення, у другому — самотня пам’ять.

На початку балади Драча соняшник поводиться як звичайний хлопчисько: бігає з вітром, лазить на грушу, купається коло млина, стріляє з рогатки. Персоніфікація перетворює рослину на героя дитячого світу, сповненого руху й гри. Довгий перелік дієслів створює швидкий ритм. Майбутній поет ще не відрізняється від інших дітей і не шукає високого одкровення.

Зустріч із сонцем раптово зупиняє цей рух. Воно водночас величне й близьке: має золоті кучері, червону сорочку та їде на велосипеді. Незвичайне поєднання космічного світила з побутовою деталлю показує природу поетичної уяви. Соняшник просить покататися або взяти його на раму, бо прагне наблизитися до краси. Фінальне звернення «Поезіє, сонце моє оранжеве!» розкриває алегорію: кожен хлопчисько може відкрити поезію й назавжди повернутися до її світла, як соняшник до сонця.

У Чубая мить творчого пробудження має іншу пору й настрій. Люди стають поетами ранньою весною, тихого березневого вечора, біля багать, у яких палять торішнє листя та сухе гілля. Весна зазвичай означає початок, але тут нове виникає через прощання зі старим. Дим і вогонь відкривають простір для спогадів та особливо гострого відчуття минущості.

У багатті горять не тільки природні рештки, а й газети, поламані лижі, стоптані черевики та колись свіжі слова. Такий перелік зближує речі з мовою: і предмети, і вислови зношуються, втрачають придатність, стають частиною минулого. Поет народжується не лише з подиву перед красою, а й зі здатності помітити втрату, відділити живе слово від повтореного й осмислити власні спогади.

Важливою є також різниця форми. Драч будує динамічну баладу з фантастичною фабулою, гумором, прямою мовою та виразною фінальною метафорою. Чубай використовує вільний вірш, спокійне узагальнення й паузи. Його остання порада — не турбувати замислену людину — захищає тишу, потрібну для внутрішньої роботи. Якщо соняшник прагне наблизитися до сонця, то людина біля багаття залишається наодинці зі своїм досвідом.

Попри відмінності, обидва тексти заперечують думку, що поетом стають лише завдяки ремеслу або офіційному визнанню. Першою є зміна сприйняття: буденний велосипед може стати рухом сонця, а спалювання торішнього листя — розмовою про час і слова. Природа не дає готового вірша, але створює момент уважності, у якому людина бачить більше, ніж раніше.

Отже, Драч описує поетичне покликання як сонячне захоплення, що назавжди визначає напрям погляду. Чубай показує його як самотнє переживання пам’яті та минущості. Сонце й вогонь освітлюють різні сторони творчості: радість відкриття і необхідність прощання. Разом вірші доводять, що поезія починається тоді, коли звичайний світ раптом набуває нового, особисто пережитого сенсу.

Oba modele są pierwszą redakcją wymagającą niezależnej recenzji języka ukraińskiego i treści. Nie są oficjalnymi odpowiedziami CKE ani gwarancją punktów; zdający wybiera jeden temat i pisze własną pracę.